На вулиці похолодало. Тепло, що довгий час радувало українців, покинуло наші краї. Температура опустилась до звичних для цієї пори позначок. В прохолодний день 12 листопада 1993 року в Жовтневій друкарні Миколаєва побачило світ перше число рухівського тижневика “Український південь”.
Незручні для влади українські теми рідко піднімалися в місцевій пресі на зорі нашої державності у нашому зросійщеному краї. Тому ідея незалежної українськомовної газети з можливістю розміщувати матеріали, що не друкували інші видання, завжди була популярною серед активістів Руху. Тому, взявши на підтримку Володимира Рубана, журналіста газети “Радянське Прибужжя”, кандидата історичних наук, поїхали у Київ переконувати В’ячеслава Чорновола, лідера Народного Руху в необхідності такої газети для півдня України. І знайшли підтримку у виданні такого тижневика крайової (обласної) організації Народного Руху для висвітлення його діяльності та захисті українських інтересів та підтримки мешканців краю.
Базою, як журналістською так і технічною (коректори, макетувальники), для газети став колектив газети «Радянське Прибужжя». Газета притримувалась демократичних поглядів, де були представленні найрізноманітніші позиції. Авторами газети «Український південь» стали нині легендарні та успішні особистості: Дмитро Кремінь, Валерій Бойченко, Ігор Столяров, Олекса Різників, Петро Панянчук, Олександр Малицький, Микола Баранов, Ян Чернецький, Микола Шитюк, Григорій Гончарук та інші. В першому числі газети “Український південь” був розміщений мій матеріал «Чи страшний Рух на Миколаївщині». В газеті широко висвітлювалась діяльність загальнонаціональних лідерів: В’ячеслава Чорновола, Леся Танюка, Геннадія Удовенка, Бориса Тарасюка, Віктора Ющенка, Юрія Ключковського, патріарха Філарета, Михайла Косіва, Володимира Черняка, Івана Зайця, Василя Куйбіду, Олексія Вадатурського та десятків інших шанованих особистостей.
Часопис завжди був рупором опозиційних демократичних сил та критиком неефективних дій влади і часто попадав під заборони. Його відмовлялися розповсюджувати через кіоски “Преси”, забороняли друкувати в обласній друкарні. Форпостом газети завжди була Жовтнева друкарня в Корабельному районі з українським патріотом, директором Іваном Кокошком, щирим прихильником демократичних перетворень в Україні. Але і тут влада змогла дістати ненависний тижневик і просто знищити надрукований тираж після чого ми з 2003 року перебралися в Херсонську друкарню і близько двох років не друкувалися в Миколаєві. Це було напередодні Помаранчевої революції. Вона на жаль не виправдала тих романтичних сподівань і посіяла велику зневіру у можливість змін, про це неодноразово писав тижневик на своїх сторінках у викладі різних авторів. Прихід до влади Януковича змусив знову змобілізуватись опозиційні демократичні сили, що в розбраті не змогли втримати владу і втратили її. Бо не змогли реалізувати обіцяне на Помаранчевому майдані. Народний Рух знову став одним із центрів опозиційної діяльності в області, а “Український південь” голосом діяльності демократичних сил краю. В ньому об’єдналися ті, кому була не байдужа доля України.
На сторінках газети завжди були представлені ті, хто активно відроджував українську пісню, слово, культуру на теренах нашого краю: це школярі та студенти наших вузів, переможці конкурсів, що проводив Народний Рух спільно з фондом “Дітям України”.
Це конкурси: Української патріотичної пісні «Червона калина»-проводиться з 1997 року, Огляд Різдвяних Вертепів – з 1998 року, Шевченківської поезії “Заповіт”- з 1999 року, Українського гумору та сатири “Сміхослов” – з 2001року, Фольклорно-інструм, Української сучасної патріотичної поезії ім. Валерія Бойченка.
Під час Майдану Гідносиі в переддень 25-річчя унікальної газети, що в складних економічних умовах змогла дійти до читача більше 1000 разів. Цей ювілейний випуск вийшов ще у травні 2013 року і показав незламність духу опозиції у відстоюванні інтересів українців та бажання прискорити поразку злочинного режиму Януковича та його кліки. Вона обікрала нашу країну, позбавила її європейського вибору і за це поплатилася. Переховуючись у Москві,вони звідти поливають брудом на різних ток-шоу Україну, де вони намагались відродити “руський мір”. Задля збереження влади вони не щадили ні студентів, ні тих, хто був не згідний з політикою Януковича та підтримав Майдан Гідності. “Український південь” був на передових рубежах цієї боротьби, висвітлюючи події на Миколаївському Майдані та інших містах, закликаючи земляків підтримувати дії опозиційних партій: Народного Руху, Демальянсу, Батьківщини, Свободи та Удару, що стали осереддям опору в місті корабелів.
Кошти на видання газети жертвували ті, хто приходив на Майдан і хотів щоб про ці події знала більша кількість мешканців країни. Знаходячись під постійним тиском ,Український південь перший започаткував ще у 1994 році розповсюдження через мережу громадських активістів, що були не підвладні адміністративному ресурсу, така схема доставки газети діяла і під час Майдану Гідності. Допомагали в цьому Інтернет та соціальні мережі. Перемога на Майдані Гідності та посилення Інтернету не залишило на узбіччі історії наш часопис. Він продовжує нести слово правди та надії до своїх чисельних читачів і стверджує, що українська справа обов’язково переможе в Україні незважаючи на супротив всіх недругів її незалежності. Чверть столітня діяльності тижневика “Український південь” на південних теренах яскраве тому підтвердження. Слава Україні!!!
