Валерій Бойченко: «Любов до Вкраїни-матері, що вища за всі вигоди»
Становлення поета патріота відбувалось разом з рідною мовою після невдалих спроб писати російською. Український дух Валерія Бойченка взяв верх над потужною русифікаторською машиною радянської імперії, що творила «советську» людину. Це був виклик системі цінностей, що не бачила українців. Валерій Бойченко поринув у історію рідного краю своєї країни, що задихалась в імперських «братніх» обіймах. Він раптом усвідомив себе невід’ємною частиною свого Причорноморського степу він зрозумів своє призначення як громадянина, як сина свого славного і великого народу, який стільки років був принижений й і упосліджений всякими зайдами. Він зрозумів що хоч у Херсоні батьківська хата з городом та левадою була крайньою, але його хата ніколи не буде «крайньою», інакше він ніколи не буде Бойченком.
Валерій Бойченко є відомим в Україні ліриком, поетом, перекладачем, поетом патріотом. Він очолював Миколаївську спілку письменників України, керував літературним об’єднаним «Стапель». Цілком закономірно він став першим головою відновленої після Миколи Аркаса товариства «Просвіта», редагував газету «Просвіти» «Аркасівська вулиця». Він був рушієм українських справ у місті суднобудівників у часи становлення нашої державності на початку 90-х. Брав активну участь у заходах щодо її відродження. Зустрічався з інтелігенцією краю, переконував підтримати «Акт про державну незалежність України» винесений Верховною Радою на референдум. Він проводив десятки зустрічей в школах, вузах, на підприємствах, де власним прикладом та авторитетом доводив необхідність підтримки державної незалежності України. Справжні бійцівські якості українського державника він проявляв під час гарячих суперечок з прихильниками «єдиного і неділимого союзу». Його позиція була не по хитна і цілісна у побудові власної української держави. Будучи редактором та надхнеником «Аркасівської вулиці», сам розшукував кошти на її фінансування, щоб донести українське слово та позицію «Просвіти» до миколаївців. В 90-ті Миколаїв – це місто, де в багатьох владних кабінетах очікували повернення в лоно Росії, і українське для багатьох мешканців було чужим. Зрусифікований край де в ті роки у місті не було жодної української школи і чого вартувала боротьба Валерія Бойченка із соратниками за відродження українських класів, а потім і шкіл у Миколаєві. Як голова всеукраїнського товариства «Просвіта», він завжди залишався на передньому рубежі українізації на Миколаївщині. Він не тільки ділом, а й словом рушив імперські російські мури. Його гостре поетичне слово часто звучало на шпальтах газети «Український південь» – крайової організації Народного Руху. Під час формування першого числа газети він приніс не власні поезії, а замітку, де агітував російськомовних краян передплачувати українські газети «Народну газету», «Шлях перемоги», «Слово Просвіти» та журнали «Старожитності», «Соняшник», «Сучасність», «Розбудова держави» та інші, а завершив її словами «Думайте, читайте, як закликав нас батько Тарас». Валерій Бойченко був частим гостем в тижневику «Українськкий південь» і завжди його слово звучало пророче прорізаючи як лезо своєю прозорливістю десятиліття. Так у вірші «Коментар до Переяславської ради» є рядки, що дуже добре характеризують московітів і є актуальними в час російсько -української війни, до якої Валерій Бойченко не дожив три роки,
І оселедець той козацький,
Який життя і честь беріг,
За шию «брат» закинув хвацько,
Як сплетений в Москві батіг.
Найкраща характеристика постаті Валерія Бойченка вірш «Монолог Олега Ольжича перед очима юних українців кінця ХХ століття» надрукований в газеті «Український південь» в березні 1996 року.
Я – Ольжич. Так мусило статись: назвався я княжем сином,
Бо змалку ще не бажав я, щоб мене називали бидлом.
Я- камінь з Божої праці, й мене немає зупину.
Ставайте-поруч хто вільний, рабство кому остогидло.
В цих всіх рядках живе справжній Валерій Бойченко – поет, громадянин, патріот, українець. Від горів сам і запалював інших, які йшли за ним і вірили, що Україна обов’язково переможе і українська мова, і українська гідність запанує на її теренах. Він вірив у майбутнє України і в те, що Москва уже не зможе ніколи закувати українців у свої імперські кайдани. Валерій Бойченко випереджав час і своїм українством був незручним у багатьох чиновницьких кабінетах власники яких ще довго заглядали на кремлівські зірки очікували вказівного перста.
Валерій Бойченко, як власний біль переживав кожну травму завдану нашій рідній природі. Він, як єдиний романтик 90-х кинувся в боротьбу проти могутньої машини нищення природи: будівництва під Очаковом Дніпро-Бузької греблі, без сумніву і страху ставши на захист своєї рідної землі, бо не міг інакше і не зчувся, коли виявив поряд із собою тисячі і тисячі соратників. Так з’явилася неформальна екологічна організація «Зелений світ», що стала однією з найпотужніших в Україні. Вони зупинили не лише будівництво Очаківської греблі а й четвертого і наступних атомних блоків Південно Української АЕС, будівництво Ташлицької ГАЕС з Костянтинівським та Олександрійським водосховищами, хоч тут боротьба патріотів триває і нині, Березівського хім комбінату та інших.
Валерій Бойченко був одним із носіїв ідеї і натхненником створення крайової організацій Народного Руху України і першим оголосив про його створення в Миколаєві на екологічному мітингу на якому були присутні тисячі мешканців. Доклався він до створення перших національних культурних товариств, Конгресу української інтелігенції. Він був автором і ведучим культурологічної телепередачі «Основи», членом правління Миколаївського обласного фонду культури.
Запальні промови Валерія Бойченка надихали, як багато тисячні мітинги, так і нечисельні аудиторії його уважно слухали студенти та учні, його поезія кликала на нові звершення. Поновому зазвучало його поетичне патріотичне слово після організації Фондом «Дітям України» та Народним Рухом України «Конкурсу української патріотичної поезії імені Валерія Бойченка». Перший конкурс імені Валерія Бойченка зібрав близько ста учасників з Миколаєва та області, які представили широку палітру поетичних творів. А вибирати було з чого: збірки: «Іскра», «Сонячні кола», «Багряні колони», «Широти», Правий берег», «Не повториться мить» та інші. Потім до проведення долучилися обласне управлінням освіти та науки, міське управлінням освіти, обласне об’єднанням”Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка та обласна організація спілки письменників Ураїни. Проведення конкурсів читців української патріотичної поезії ім. Валерія Бойченка серед дітей та юнацтва є поповненням армії, яка сприяє національному відродженню України. Щороку школярі з Миколаївщини виявиляють бажання позмагатися у вираженніі патріотизму, і це не є сюрпризом, бо всі конкурси збирають багато талановитих виконавців. Валерій Бойченко своїм життям робив усе, щоб українські цінності запанували у нашому краї, і конкурс покликаний привернути увагу не тільки до його поезій, а й показати все багатство українського патріотичного слова. Конкус багато років оцінює авторитетне журі: Леонід Дудюк-кандидат фіологічних наук, Катерина Рижова- виконавчий директор фонду, Сергій Гололобов – культуролог, аспірант ОРІДУ НАДУ при Президентові України. заслужений працівник культури України, Ірина Бабич –поетеса, Віра Марущак – голова обласної організації спілки письменників області, Ігор Черпіта – поет, читець та інші. . До його складу, довгий час входив побратим по перу Валерія Бойченка Дмитро Кремінь.
І слово продовжує бути зброєю і сприяє здійсненню мрії нашого земляка, українського поета Валерія Бойченка, котрий прикладав усі зусилля для національного відродження.
Юрій Діденко кандидат історичних наук,
голова обласної організації
Народного Руху України,
Президент Миколаївького фонду «Дітям України»
