Давай! Давай!
Ішло все гладко, без емоцій,
Куняв у кріслі їхній бос,
На полі развлєкалісь хлопці,
І імідж нєзаметно рос…Ніхто не згадував случайно,
Про кров, анексію, війну,
Все було якось надто гарно,
Неначе літо у Криму..Мєдвєдєв на трибунах плескав,
Хорватка плескала в отвєт,
Матч був довольно інтєрєсним,
Сказав, розчулившись, Мєдвєд…Йому здалося – порішали,
І Інфантіно підморгнув,
Коли пенальті пробивали,
Він навіть боязко всплакнул…А потім стадіоном тиша,
Як ніч холодна пропливла,
Черчесов не сміється більше,
У позі гордого орла…І Дзюба дивиться бездумно,
І Смолов бутси познімав,
Мєдвєдєв подивився сумно,
І Інфантіно підізвав…Щось шепотіли, червоніли,
Від слів тих вухо і щока,
Ногою лавку бив щосили,
Сумний голкіпер ЦСКА…Одні понапивались з горя,
Мєдвєдєв в яхті сам один,
Ковтав коньяк посеред моря,
Кленучи всяких інфантин…І плакав Сочі, мокрі вуса,
Ховав товаришу в плече,
Ридали навіть білоруси,
Розбивши лампочки м’ячем…Не розумів народ підстави,
Все ж було так, як прошлий раз,
Чого ж хорвати не програли,
Чи може не бояться нас?Чи може не лякає Тополь?
Чи Іскандери не страшать?
Забрали, сука, Севастополь,
І Спліт ще можемо забрать…Дубровнік тоже буде нашим,
Нехай тремтить хорватський край,
Відповіли хорвати Раші,
Іди домой! Давай! Давай!Контрольне “Слава Украіні”!
Росію вимкнуло на мить,
І почали кричати сині,
Біндєра! Блядь! Нє может бить!Аж розбудили Інфантіно,
Який проспатися не міг,
Бабла іще узяли в скрині,
Бабло давати – то не гріх…Ми внє палітікі, – кричали,
Футбол за мір, хорватів – геть,
В цей час Росія убивала,
Узявши попід руки смерть…Заціпило, усім байдуже,
Такий якийсь бездушний час,
Спасибі, Віда, добрий друже,
Що світу нагадав про нас…Цума Василь
