13
Січ
Січ 13, 2019 - 0:14
99 0
Лізе у вовки, а хвіст собачий

ВІД АВТОРА

Нижче подані розмірковування про широковідомих натуралізованих українців з числа грузинів, росіян і афганців можуть тлумачитись недругами України, як «ксенофобські» . Насправді будь-яка унітарна держава розбудовує свій лад не тільки за територіями, але й за прикметними ознаками титульного етносу, на велич якого і назване, скажімо, наше Панство. Мова наша має назву «українська». Тіло наше, душі, гуртові розум і воля, норов, орнаменти, церква з іконописом і ритуалами, — теж українські. Чи не тому ми сприймаємо промосковську зрадницько-холуйську риторику як ворожу, а ганебні вчинки чужинця як недружні, спрямовані проти нашої спільноти. Чи можуть громадяни України, до прикладу, з такими прізвищами як Кіріл Гундяєв, Євгеній Мураєв, Ніколай Азаров, Міхеїл Саакашвілі, Самуїл-Шльома Шварцбард, Владімір Путін, Давид Рабиновіч, Віктор Януковіч, Мустафа Найєм, Лазар Кагановіч викликати підозру чи то естетико-психологічні вагання в етнічних за походженням «черкасів», котрі пильнують порядок на державному кордоні, митниці, в церкві? Як мають сприймати «южнороси» хотіння, скажімо, картвела за ґенезою, юдея чи то пуштуна очолити їх державну ходу до Європейського Союзу, Північноатлантичного альянсу? Кому маємо довірити стерно новозбудованого українського багатолюдного й велемовного ковчега? Хіба не «козаку» за духовною конструкцією?!

З А У В А Г А!

Наші подальші розмірковування про взаємодію культур титульного етносу з національними меншинами в Україні вочевидь струмуватимуть в образно-метафоричному ключі, тобто ми, називаючи те чи інше порекло, матимемо на увазі не конкретного мирянина, а радше його образ у психоемоційному відблиску, його тілесну тінь, тобто Боже створіння з гріховними нахилами в реально-історичному прожитку. Ми не виключаємо частковий чи то навіть повний збіг прізвища, імені й по-батькові (по-матері) живого українського політика, депутата, громадського діяча з подобами, сформованими за допомогою екзонімів, мовних зворотів або ж переносного вживання тих чи інших одиниць української лексики.

ЗИРКНИ СПЕРШ У ВЕРЦАДЛО

Євреї, грузини, роми, пуштуни проявляються в Україні на тлі українців. Цікаво, в який спосіб російські мегрели вимальовуються на задньому плані українців у Санкт-Петербурзі? За чиїм сценарієм київські ринди розігрують телевізійні спектаклі з ксенофобським начинням, коли їх просять вести передачу українською мовою?

Розберемося, на початку, що є ксенофобія? У Новому Словнику Іншомовних Слів на майже 40 тисяч лексичних одиниць, знаходимо грецьке слово «ksenos», що означає «чужий», «чужорідний» і використовується при комунікації у двох випадках, виражаючи, у Першому — «хворобливий стан, що виявляється в нав’язливому страхові перед незнайомими людьми; а в Другому — «ненависть, неприйняття, нетерпіння до кого-небудь, чого-небудь, незнайомого, чужого». Міміка, жести, рухи й порухи, постави, фізична динаміка, антропологія чужоземців, відмінності в манерах говорити, мовчати, слухати, посміхатися, гніватися, радіти, своєрідні реакції на символи-образи навколишнього світу, дотикові відчуття, звукосигнальні, смакові та зображальні подразники, є не тільки символіко-інформативними, але й етноутворювальними. Отож, будь-яка пересторога з боку етнічного українця, щодо самого зайди, його екстравагантної зовнішности, дивакуватої поведінки, характерних мовних зворотів, виглядає абсолютно звичною для громадянина України, а для «гостя» може здатися чужинецькою. Саме в такому тлумаченні цього поняття я, в умовах збройного нападу тоталітарної Росії, відношу себе до розряду страхопудливих хохлів. Тобто я, за таких обставин, окреслююсь як полохливий ксенофоб, бо тріпочу перед агресивними чужородцями, чужомовцями й чужовірцями з Ічкерії, Татарстану, Афганістану, Бурят-Монголії. За військовими статутами та «ксенофобською логікою» мають воскреснути українські прикордонники, митники, поліціянти, красиво поставши, і перед зайшлими попами від Гундяєва.

Чи можна звинувачувати будь-кого з етнічних українців у ксенофобії, якщо ті з насторогою витріщаються на «органічних» сомалійців, нігерійців, кхмерів, бушменів, сарацинів, якутів? Ні за яких умов, адже прибульці надто далекі від нас за ґенезою, традиціями, мисленням, іменами, прізвищами, кольором шкіри, густотою волосся, розрізом очей. Народи Європи відрізняються співвідношенням у розвитку органів і тканин, пластикою, ритуальною культурою, мовою, письмом, орнаментами, навіть виразом обличчя від народів Азії чи то Африки, тому що так захотів Бог. Вони — інші. І цю інакшість я всіляко підтримує, бо сам хочу ментально, чи то в морально-естетичний спосіб, випнутися з мільйонної юрби етнічних українців. Тобто, я маю прикладати неймовірні зусилля, аби якось виокремитись, а чужородці, без помітних надсад, оживають перед мільйонами етнічних українців як «преподобні інопланетяни» і, можливо саме тому, опиняються без будь-яких надривів, відповідної освіти, знань і компетенцій, серед політичних вибранців.

Уродженець Грузії так старанно переконував справжніх українців, що по-отецькі любить братів-бандерівців по всьому світу, що в мене виникла підозра: «Пане, а ти не брешеш? Чому вирішив, що «малороси», котрі прийшли послухати живого вигнанця з гір Кавказу, давши йому притулок і роботу, не навчилися розпізнавати скоробреха на третьому слові балакання? Якщо ти вважаєш нас отарою баранів, повертайся до свого, зрадженого тобою, багатостраждального народу. Не канюч у роздратованих невдах гроші на апартаменти для родини і бензин для власної тачки. Тебе сьогодні сприймають як політичного пігмея, бо заочно очолюєш йолопів, а харчуєшся, п’єш і одягаєшся за рахунок жінок та москвофілів. Міхо, ти нагадуєш Януковича, котрий теж, як і ти, духовно-ідеологічно загравав з нікчемами: «Донбас порожняк нє гоніт!». Що чуємо від тебе: «Я бил успєшним презідєнтом Грузіі!».

Як почувається сьогодні той, що «завантажений краденим»? До кого перекинулися твої, Міхо, апостоли? Де, зрештою, опинився ти? Важко уявити, щоб Віктор Фьодоровіч, драпанувши з України, ризикнув гуртувати «злидарів Росії», для усунення від влади «бариг Путіна»?! Свободолюбні народи Грузії та України, швидко розібрались: Who is mr. Saacashvili? Саме час показав, які переступи чинив колишній президент-реформатор на землях Шота Руставелі і Ніко Піросманішвілі? Не резикує повертатися з Росії в Україну Янукович, боїться гніву свого народу і Міхеїл Ніколозович. Не випадково ми почули днями слова «зачинателя й латентного каталізатора повзучої незалежности України від Росії» Володимира Путіна: «Ми нє хотім, чтоб і на нашей політіческой сценє появілісь саакашвілі».

ЯКЩО ТИ ПУШТУН, ТО НАВІЩО ТОБІ КАРТВЕЛ?

Мушу зізнатися, що вищенайменованого Президента Грузії я особисто не знаю, а тому сприймаю, скоріше, його упредметнений телевізійний образ хитромудрого іноземця, що емоційно-психологічно сформувавсь у підсвідомості багатьох. Він для мене цікавий, бо реальний. І я його, тільки-но відтворюючи, оживляв та одухотворював. Тут — питання: якщо я українець, чому маю лізти під крило грузина в Києві чи то Одесі? Якщо іудей, то навіщо мені гуртуватися в альянс із православним? Якщо аджарець — хто мені ближчий Рабинович, Янукович чи Каганович?

А перед очима і в пам’яті: чужа естетика; чужомовні інтонації, метроритми. Химерні форми. Сторонські обличчя, очі, губи, вуха. Все приблудне прийшло немов із-за поребріка. Шарлатана Саакашвілі західні політологи порівнюють з образом беззубого щупака, котрий не розриває плоть українських політизованих карасиків — мітингарів і бунтарів, а ковтає їх, не пережовуючи. Робить це не червоніючи, бо забув, що таке вдячливість, доброчесність, совість. Але пам’ятає, що вуха вище лоба не ростуть. Радить українцям боротися не з бідністю, а з достатком, не з торбохватами, а з бізнесменами. Закликає люто ненавидіти нашого грошовитого президента-дзюдоїста, бо той має не тільки красиву й розумну дружину, успішних дітей, чесно зароблені статки, а ще — диплом шоколадного олігарха.

Доля призначила Петру Порошенку лиховісних мстивців, причому тих, кому він, з ризиком для власної репутації, пішов назустріч, зробив ласку, яку міг би й не чинити. Це були його помилки як Глави держави. Разом з тим Господь подарував йому можливість виправляти власні заблуди, пов’язані з надлишковим добросердям. Слава Богу, він встиг позбавити українського громадянства створіння, котре зреклося не тільки свого народу, рідної землі, батьківських могил, але й тих, хто дав перевертню обитель, роботу, шанс спокутувати переступ. Не вийшло, бо чорна сила ув’язнила душу злодія.

Чи може вважатися заочно засуджений демократичним судом Грузії до трьох років позбавлення волі Саакашвілі «видающімся презідєнтом» за межами своєї батьківщини? Так можна розглядати і Януковича, котрий «наводячи порядок» в Україні, позбавив життя сотні її мирних громадян. Один з вітчизняних медіамагнатів, зізнавшись прилюдно про свою повагу і навіть захопленість образом колишнього губернатора Одеської області, назвав оточення Саакашвілі «нєвзрачним», дивуючись, чому липнуть до «видатного реформатора» політичні маргінали в особах Юрія Дерев’янка, братів Наємів, сестер Савченко, Олександра Ківи, Єгора Соболєва, Олександра Вілкула. При цьому «магнат» виголосив, як на мене, чудову сентенцію:

«право голосувати на різних виборах до органів державного урядування має залишитися виключно за платниками податків до державного бюджету України!».

Багато українців розпитувало у запрошених спеціалістів з Грузії: «Справді, які заводи і фабрики були побудувані в Тбілісі за роки правління «картвела, которого знаєт вся планєта»? Які сучасні галузі промисловости зринули в республіці за ці часи? І відповідь була: «Ніякі». А чи могли з’явитися з причин етногенетичної звичаєвости цього унікального дипломата — майстерно вмонтовуватись у культурно-побутове середовище слов’янських народів, всотуючи їх мову, фольклор, традиції. Кому невідомі версії і варіанти грузинських заздоровниць з неодмінним закавказьким півусміхом на шлюбних церемоніях, святкових ритуалах, днях народження українців?! Чимало правнуків Іосеба Джугашвілі, як показує історія, звикли, очаровуючи щедрістю, підпорядковувати простолюд, верховодити ним і завжди «стригти купони».

Ви коли-небудь бачили в Україні російськомовного грузина з віником, молотком, лопатою, кайлом? І я не бачив, але знаю про цей хитромудрий демос багато. Недарма кажуть, там, де пройшов мегрел, єврею нема чого робити! І це комплімент обом народам. Але ми — хохли — інші, бо мислимо не глобально і діємо, хоч і локально, але завжди навпомацки. Нам справіку був потрібен гетьман, отаман, голова, бажано із сусідніх племен. Приходько щось пообіцяє, ми і підставляємо плечі, аби занести грузина, московита чи то пуштуна на Фавор. Падаємо перед іномовцями й інородцями на коліна. Як же так? Він же обіщав! Де ж його совість?! І так тисячоліттями «скіглімо», гнемося, розмазуємо мужицькі соплі з баб’ячими слізьми, вкотре опинившись у помийній ямі. І нас вкотре ламають, провіщають завтра золотий дощ, молочні ріки з кисельними берегами, ніби нагадаючи: «обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість».

ДО БУЛАВИ — НА ПЛЕЧАХ НАТОВПУ

Не можу навіть уявити, хто міг порадити політичному пройдисвіту з Кавказу лізти в наші душі під час визвольної війни з Росією? Як може чужинець агітувати українців у Києві, аби ті збирались на миролюбні марші, озброєні «універсальним знаряддям захисту цивільного населення»? Стидко було дивитись і слухати блазня з цидулою, коли він почав читати з неї імена загиблих українських воїнів на Донбасі. Вимовляючи прізвища убієнних, «протобарига» звинувачував не Росію, Кремль, свого таємного друга Путіна в жертвах, а мою Україну, мій народ і мого Президента. Я звертаюся до

депутатів, моїх земляків — підручних Саакашвілі: «Якщо вам не подобається Порошенко з його оточенням, Гройсман зі відповідною «командою», Парубій зі своїми «нациками», Аваков з вертикалізованою «мафією», Яценюк з приватним «кланом», дочекайтеся чергових виборів. До них — рукою подать. Не спокушуйте свою долю!

Однак, якщо серця ваші плавляться від духовно-ідеологічного гніву, ви втратили здатність підкорятися законам імперативної моралі, що корелюються з ВР, Урядом і Президентом України, поставте попереду себе чи то покладіть собі на плечі «гражданіна міра» і несіть. А вже за добу вами буде керувати уряд, сформований із «чорнобривців з Кавказу» та «ватників з Кужугетії». І останнє: придивіться до очей, виразів обличчя, рухів і порухів рук, голови Міхо. Вслухайтеся в інтонації мовлення цього дженджика без громадянства, політичного ізгоя, плебея за духом. Хіба вас не лякають зрадливі наміри, скомкані думки, заяложені фрази, коли той опонує співрозмовникові? Він виявився подвійним зрадником, бо сприймав і тлумачив українців як недолюдків і чужородців на їх рідній землі.

З ким ви, шановні охломони, залишитеся, коли охлократ Міхо буде екстрадований до Грузії, як злочинець? Чому ви — за генезою українці, як і чужоземці, ненавидите материнську мову, демократично обрану владу? Хіба тому, що примітивно заздрите?! Завидуєте тим, кого вибрали, призначили, на високу державну посаду. Запросили їх, а не вас?! Не гуртуйтеся проти розумних і багатих. Об’єднуйтеся проти злидарів, ярижників і проституток. Саакашвілі — це лубочний мстивець, котрому не подарували політичну владу і позбавили можливості вабити зір міжнародної спільноти. Він зізнався Петру Олексійовичу про те, що «знає теоретично і вміє практично, не порушуючи місцеві закони, звергати пострадянських президентів». І вірішив повторити спробу повалити конституційно обрану владу, але вже у Києві.

Той хто опинивсь у незвіданому морі життя, прагне в думках побачити «вогник надії». Колись на морських і океанських островах розпалювали багаття, аби вказати штурману шлях до спасіння від буревію. Моряки дякували тим, хто скеровував їх вітрильники у надійні затоки. Але з-поміж таких рятівних сигналів деякі виявлялись оманливими. Замість лагун багато суден крутихвости заводили на скелясті береги, де ті розбивались, а їхній скарб «злодії зі смоляниками» грабували. У теперішньому соціумі Вкраїни неодмінно слід оглядатись, аби не повестися на оманливі блищаки в русько-православному, пуштуно-ісламському чи то аджарсько-месіанському вбранні. Саме вони призначені дияволом і шайтаном мітити нам шлях до фізичної загибелі. Знаємо з Біблії і Святого Передання, що саме Люцифер час від часу постає перед боговірними в образі удаваного «ангола світла».

ПОМОЖИ НАМ, БОЖЕ, ВСТАТЬ НА КАТА ЗНОВУ!

Чи не тому паскуди з личинами путіно-гундяєвців, упадливо прокашлявшись біля бронзового Тараса, підняли президента-в-екзилі і понесли на руках через Майдан Незалежности до штабу віртуальної партії

«Нова сила». Головний же «реформатор-плювака», він же «Космополит СААК», опинившись на даху київського приватного отеля, від імені планетарної голоти, викинув зі своєї пащеки «трояндове мокротиння помсти» не в лик хазяїна Московського Кремля, а в бік Героїв Небесної Сотні. Західний же вітер розпорошив закавказьку блювотину, спрямувавши останню в парсуну її хазяїна. Не захлинувся вождь «пригноблених і бідних» тим мокротинням, а тільки відригнув раніше зажовану власну краватку.

Активнодіючий натовп з колишнім губернатором Одещини у телевізійній картинці нагадував образ змія, що рухався поповзом у напрямку до владного об’єкту, з метою реально позбавити життя його законного власника, чи то «занести» на київський владний трон, самозванця з Грузії. Ми вочевидь спостерігали як соціопатична особистість, покермувавши відведений Богом час баркою із грузинами на Курі, хутко перерядилась у вишиванку, аби порулювати вітрильником з малоросами на Дніпрі. А шо, хохли мають вроджений геном-пристрасть підкорятися горцям-волелюбцям з Грузії. І я запитав у Неба: «Хіба час його настав?». І почув у відповідь: «Його час минув!». Справді, однородці витурили псевдореформатора з власної країни, бо розпізнали в ньому викрутня із зрадливим серцем. Юрба занесла на трон, юрба й виплюнула. І суд визнав пройдисвіта винним за злочини перед власним народом.

Колишній президент Грузії надто мріяв опинитися в Україні на скрижалі планетарної історії, а тому вибрав шлях непокори законній владі. Йому про комп’ютерні технології, Припортовий завод, кораблі, митницю, дитячі садки, оперу з балетом, нові дороги, а він: «Дайош Революцію! Дайош диктатуру! Нужна кров пролетарская!». Узнали місцеві мешканці про вурдалака на попередньому місці роботи, вкрадені бюджетні гроші, дорогі номери й шикарні обіди. За це і прогнали зі своєї землі. А він — до однокашників. Мовляв, я справжній реформатор поліції і родоначальник у Східній Європі «Єдиного вікна». Виконую, мовляв, це естетично, за сучасним дизайном, хоч і з невеликими людськими жертвами і зрадами з числа йолопів. Маскуючись під демократа, переконуючи національну телеаудиторію у своїй любові до українського наріччя, «собачої архітектоніки», народних пісень, галушок і вареників з вишнями, губернатор-невдаха почав жити за поняттями «газди в законі» Українського Причорномор’я, а по-фарисейськи — «хазяїном на всю губу». Ось таке буття: вчора він був президентом, а сьогодні, зрадивши всіх, обернувсь у копійчаного блазня.

Чи героїзують росіяни, поляки, євреї, німці вчинки своїх однокровців? Чи пишаються політичними діячами, воїнами, вченими, мистцями, спортсменами? А як може бути інакше? Ми, зі свого боку, пишаємося києворуськими князями, вченими людьми, релігійними діячами, політиками, мистцями. Пишаємося іменами етнічних українців — майстрів художнього слова. Так має бути. Кожен з народів світу має і шанує своїх кумирів. Таврує і вроджених вахлаків.

Чи має бути проведена в Україні етнокультурна демаркація між різними за походженням її громадянами? Чи має бути встановлена духовна домінанта спадкових українців щодо розбудови державности? З одного боку, будь-яка унітарна країна має виключне право на формування політичної нації з числа однорідних за ґенезою її громадян. З іншого — будь-хто, опинившись в обширах палькованої зовнішніми кордонами території, освоївши вербально-пластичні засоби комунікації корінних мешканців, поділяючи дезидерати краси й моралі, прав і обов’язків, набуває здатність чинити все те, що визначено законодавством нашої країни. Етнічні українці не наділені у власній державі будь-якими привілеями, крім однієї — проявляти себе як толерантна націотворча спільнота. Але за межами українських кордонів мої співвітчизники мають відчувати себе як візитери, чи то наймані іншою державою спеціалісти у відповідній галузі. Це прикладається і до наших превелебних гостей – прибульців з братніх країн, а також тих, хто прагне не розчинитися за мовою і вірою у середовищі вкорінених українців. Так звані «гражданє міра» на теренах моєї держави природньо виштовхують із себе властиві їх душевній структурі образи, що преображають просторові її конфігурації, упредметнюючись затим у людських душах. Я їх виділив саме за етнокультурними ознаками. Але чи логічно-послідовно це сьогодні, в умовах російсько-української війни? Не знаю.

До речі, чому висловлююсь про «модноговчора» пройдисвіта саме сьогодні? Можливо тому, що пильнував, разом із земляками, за кроками реального «президента у вигнанні». Цікаво було спостерігати не тільки за дещо прив’ялим політичним банітом, але й за нашими пролазами, котрі мрійливо торкалися чужонаціональної плоти, заглядали в очі незамаскованому еквілібристу. Я дивувався здібностям відступника чіпляти локшину на вуха народних депутатів України з числа маєтних і грошовитих. Здалося, що Міхо всім обіцяв крісла сенаторів, губернаторів, поліцеймейстерів, кухмістерів, міністрів, віце-прем’єрів, якщо занесуть безпосередньо до кабінету Президента. Не вийшло.

А тепер погляньте за вікно. Включіть прокремлівські телеканали і придивіться до найнятих Кремлем речників так званих нацменшин, котрі благають своїх богів, аби ті нашептали українцям не вибирати знову Порошенка Президентом України, бо тоді спітнілі московити, за виразом Путіна, «сдохнут от завісті». Ось чому, аби розчиняти Христову віру й українську мову в інтервенціональному казані, випихаються у владні структури воплочені заблуди з числа чужокровців і чужовірців. Ось чому попи в московських рясах і з облудними хрестами підбурюють ортодоксів з Донбасу не коритися законам їх держави, а схиляти голови перед московитами. Хіба таке можливо після Революції Гідности!? Хіба можна уявити, щоб історичний люд, проти якого «епохальний нелюд» розв’язав жахливу війну, умертвивши, граючись, десятки тисяч твоїх братів і сестер, міг з піднятими руками й опущеною головою, повернутись у рабство!? Ніколи!

Сподобалася стаття? Поділися зараз!

Миколаївщина Народний Рух України
Миколаївщина Народний Рух України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.